Як це зробити Україні – підкаже досвід Фолклендської війни 1982 року, яка власне й уславила протикорабельні ракети як ефективний засіб боротьби із противником, що має чисельну перевагу
Чому таку увагу привертають темпи реалізації програми протикорабельного комплексу "Нептун"?
Бо є уявлення, що в сучасній війні на морі протикорабельні ракети – це "абсолютна зброя", що може уразити корабель будь-якого типу, та навіть більше – завдати такої поразки, що примусить противника відмовитись від втілення задуму.
Уявлення це взяте із досвіду Фолклендської війни на морі 1982 року між Аргентиною та Великою Британією.
Тоді аргентинці мали у своєму розпорядженні максимум п’ять ПКР Exocet повітряного базування, наважились застосувати мінімум три таких ракети, потопили британський есмінець HMS Sheffield та контейнеровоз Atlantic Conveyor – "осердя" логістики. Між епізодами ураження HMS Sheffield та Atlantic Conveyor минув проміжок у майже три тижні, але ці події ледь чи не примусили британські експедиційні сили згорнути свою операцію по відвоюванню Фолклендських островів.
Просто на благо британців, більше ПКР Аргентина не мала, тому й вийшла наступна картина. Аргентинські штурмовики із некерованими авіабомбами уразили два британські фрегати, один есмінець та один десантний корабель.
Натомість - авіація Великої Британії збила до 100 аргентинських літаків, самій Аргентині не було чим продовжувати війну, тому власне британці й виграли свій раунд війни на морі.
Тобто – флот противника має разючу перевагу, сам противник виказує намір провести десантну операцію, успіх якої залежатиме зокрема від "логістичного плеча". Але у цьому разі – ми маємо зробити так, щоб наші протикорабельні комплекси "Нептун" стали фактором остаточної поразки противника.
Тим більш, що наші ВМС уже мають в своєму складі один дослідний зразок "Нептуна", який використовується для навчання розрахунків серійних дивізіонів, але котрий однак може виконувати і бойові задачі.
Так от, якщо говорити про досвід Фолклендської війни. Переможці завжди бачать лише свої сильні сторони, а в переможених – завжди бачать лише уразливі місця.
Відповідно, автори Naval Post пишуть, що ефект від застосування своїх ПКР Exocet аргентинці знівелювали тим, що не поєднали свої кораблі та авіацію "в єдиний кулак", та не встановили "зону закритого доступу" над акваторією Фолклендських островів, або хоча б – не виводили свої кораблі на патрулювання, для якомога повнішого висвітлення надводної обстановки.
В свою чергу, офіцери британських ВМС а) всупереч отриманим дошкульним втратам, зберігали ініціативність дій, і б) таку ініціативність не гасили жодні обмеження "політичного роду".
Іншими словами – тодішнє керівництво Великої Британії цікавив тільки стратегічний результат – відвоювання Фолклендів, а як це зробити – керівництво збройних сил могло само обирати інструментарій.
А от аргентинці діяли зовсім іншим чином – офіцерський корпус цієї країни складався переважно із аристократів-землевласників, які прагнули централізованого управління.
Очевидно, із цим й пов’язана основна їх хиба – тобто що аргентинські сили вперто намагались уразити ескорт британських авіаносців, замість переключитись на важливіші цілі – кораблі логістичного забезпечення.
Якщо ж перекладати вищесказане на український контекст, виходить наступне.
Звичайного читача може уражати картина, як дивізіон "Нептуна" із шести машин випускає в залпі до 24 ракет, які легко уражають будь-яке угрупування російських кораблів.
Але результативність "Нептуна" буде залежати не тільки від "маси залпу", але й також – від того, чи буде побудована на наших чорноморських рубежах цілісна система моніторингу надводної обстановки, в яку мають бути включені не тільки засоби ВМС України, але й "цивільні" радари АМПУ.
Як можемо судити із виступів на форумі "Україна 30. Безпека країни", побудова такої системи має відбутись протягом наступних двох місяців.
В іншому випадку, якщо офіцери наших ВМС не матимуть усіх можливих засобів для контролю за надводною обстановкою, їм буде складніше застосувати "Нептун" із належною цьому комплексу ефективністю.